Україна опинилася в критичній ситуації з забезпеченням стабільного енергопостачання для своїх потреб. Це стосується не лише майбутнього зимового опалювального сезону, а й потенційного енергозабезпечення промисловості під час відновлення. Хоча основна проблема в енергетиці зумовлена руйнуваннями внаслідок цілеспрямованих атак збройних сил РФ, даються взнаки і довготривалі дисбаланси на енергетичному ринку, які залишалися невирішеними у довоєнний період. За оцінками уряду, для відновлення енергетичного сектору після війни Україні знадобиться щонайменше 17 млрд дол. інвестицій.
СТАН СПРАВ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ
Однією з ключових проблем енергетики України є забезпечення стабільної генерації та постачання електричної і теплової енергії в умовах військової агресії з боку Росії. Тільки в 2024 році енергосистема країни зазнала більше 10 масштабних повітряних атак, які спричинили значні руйнування генеруючих та передавальних потужностей. Окрім цього, російські війська майже щодня завдають локальних ударів по окремих енергетичних об’єктах, що ще більше підриває стійкість енергосистеми. Станом на середину літа, за офіційними даними, Росія зруйнувала або вивела з ладу близько 9 ГВт генеруючих потужностей — половину від того, що Україна мала в зимовий період 2023/2024 років. Значна частина цих потужностей припадає на маневрову генерацію, зокрема теплові та гідроелектростанції. Воєнний стан ускладнює оцінку масштабів пошкоджень та можливостей для відновлення генерації: понад 70% інформації про стан енергетичної галузі засекречено. Тому аналіз впливу цих руйнувань, а також оцінка потреб і перспектив енергетичної галузі можливі лише на основі публічно доступної інформації та даних попередніх періодів.
Так, з аналізу енергетичних потреб України у передвоєнні роки (2020/2021 та 2021/2022) відомо, що в зимовий період пікові добові потреби в електричній енергії коливаються в межах 14–22 ГВт·год за умови відносно теплої зими, яка спостерігається в Україні останніми роками. Навіть мінімальне добове значення цих потреб значно перевищує генеруючі потужності, що залишилися в роботі або планується відновити (до 14–15 ГВт·год сумарно на початок опалювального сезону). Хоча більша частина наявної генерації (близько 7,8 ГВт) припадає на атомні електростанції, які поки не зазнають прямих атак, проблеми виникають внаслідок руйнування передавальних потужностей, що було помітно цього літа. Через це частину атомних блоків довелося відключати від мережі або переводити в аварійний режим. Таким чином, навіть атомна енергетика вже не може вважатися надійним постачальником електроенергії. Україна також втратила близько 20% генеруючих потужностей у сонячній енергетиці та майже 80% вітрової генерації, які були зруйновані або опинилися на окупованих територіях. Ці сектори енергетики до війни вважалися найбільш технологічно розвинутими й стрімко зростали.
Водночас теплова генерація ще до війни характеризувалася значним зносом обладнання, оскільки більшість ТЕС та ТЕЦ були збудовані у 1940–1970-х роках. Окупація та руйнування великих ТЕС, пошкодження і виведення з ладу великих гідроелектростанцій на Дніпрі посилили дефіцит маневрової генерації, який у довоєнний період оцінювався в 4 ГВт·год. Хоча завдяки екстреним заходам уряду до кінця 2024 року планується збудувати та ввести в експлуатацію до 1 ГВт нової генерації, ці плани можуть виявитися нереалістичними через затримки з постачанням обладнання, а також проблеми з пошуком безпечних майданчиків та термінами будівництва. В результаті Україна практично гарантовано увійде в наступний зимовий період зі значним дефіцитом генеруючих потужностей електроенергії (не менше 20% за оптимістичним сценарієм), зокрема маневрової електричної генерації. Це означає, що відключення електроенергії з падінням середньодобових температур стануть звичайним явищем, навіть без можливих майбутніх ударів з боку РФ по енергетичних об’єктах. Це також обмежить промислові можливості, зокрема в оборонному секторі, та посилить енергетичну бідність серед населення України. У разі різкого зниження зимових температур жителі міст, які переважно мешкають у багатоквартирних будинках, можуть опинитися на межі виживання. Енергетичні проблеми ще більше загостряться у разі остаточної втрати доступу до шахт з антрацитом (вугілля марки А) на Донбасі через наступ російських військ на Покровськ та інші міста регіону, що залишаються під контролем України. Саме це вугілля постачається на більшість українських ТЕС та ТЕЦ. Крім того, очікується, що з 1 січня 2025 року Україна припинить транзит російського газу, що може створити проблеми для функціонування всієї газотранспортної системи та зробити її потенційною мішенню для російських атак. Уряд вважає, що Україна зможе пережити зиму за рахунок власного видобутку газу. Проте є серйозні сумніви щодо здатності країни накопичити достатньо газу та ефективно його використовувати, адже з 2024 року газосховища на заході України неодноразово ставали об’єктами російських атак. Україна також потребує імпорту нафтопродуктів, таких як бензин та дизель, через руйнування власних нафтопереробних потужностей. Цей імпорт залежить від постачання російської нафти трубопроводом «Дружба» до країн Східної Європи.
Тож український уряд та енергетична галузь потребують не лише додаткового захисту від повітряних атак Росії по енергооб’єктах, а й швидкого перегляду стратегії утримання та відновлення галузі в умовах війни, а також пошуку резервів для підвищення енергоефективності. Наприклад, уряд активно підтримує впровадження ультрамалих СЕС побутовими споживачами, заохочує місцеві громади та великі промислові підприємства встановлювати газопоршневі та газотурбінні електростанції. Проте це може бути лише частковим вирішенням проблем. Водночас Україна досі має вдвічі вищі енерговитрати на одиницю продукції порівняно з такими сусідами, як Німеччина чи Польша. Досвід Польщі показує, що країна може ефективно впроваджувати нові енергозберігаючі технології в промисловості, бюджетному секторі та побутовому споживанні. Тож Україна має значні резерви для покращення ситуації в енергетичній сфері, навіть за наявних генеруючих потужностей. Перехід на нові енергоефективні технології в усіх секторах економіки дозволить не лише задовольнити поточні потреби України в електричній та тепловій енергії, а й стане фундаментом для побудови нової енергетичної галузі, відповідно до зобов’язань країни перед ЄС та інших кліматичних угод.
КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОГО СЕКТОРУ У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД
Стан енергетичного сектору України, за даними Стратегії енергетичної безпеки 2021 року, відображає глибокі структурні проблеми, зокрема монополізацію ринку та залежність від зовнішніх постачальників енергоресурсів. Адміністративний вплив бізнесових груп, що зберігали контроль над учасниками ринку та державними підприємствами, призвів до значної концентрації капіталу в руках окремих осіб і зниження конкуренції. Це гальмувало розвиток енергетики та створювало перешкоди для ефективної роботи підприємств. Енергетична інфраструктура України характеризується високими втратами під час перетворення енергії (до 42%) та транспортування (до 12%), що негативно впливає на загальну ефективність системи. Генеруючі потужності країни, зокрема теплові електростанції (ТЕС) і теплоелектроцентралі (ТЕЦ), є застарілими: більшість енергоблоків відпрацювали свій строк і потребують виведення з експлуатації, реконструкції або заміщення. Атомні електростанції (АЕС) також поступово мають виводитися з експлуатації через завершення строку служби. Ситуація зі зношеністю електромереж критична — понад 50% інфраструктури потребує заміни, а в деяких компаніях цей показник перевищує 70%. Ненадійність енергопостачання, зокрема аварійний стан 40% теплових пунктів, підвищує вразливість енергосистеми. Україна залишається вкрай залежною від імпорту енергоносіїв: 85% нафтопродуктів надходили з-за кордону, з яких понад 80% — з Росії та Білорусі. Попри зусилля перевести ТЕС на використання вугілля газової групи, Україна продовжувала імпортувати антрацитове вугілля, переважно з Росії. Значна частка ядерного палива для АЕС також постачалася з Росії, що становило понад 50% від загальних потреб країни. Окрім цього, Україна залежала від імпорту електроенергії з Білорусі та Росії, що в періоди пікових навантажень перевищував 1 ГВт, зменшуючи обсяги власного виробництва. Різке зростання виробництва електроенергії з відновлюваних джерел, зокрема сонячної та вітрової, відбувалося без необхідних компенсуючих заходів для підвищення гнучкості об’єднаної енергосистеми. Висока залежність таких джерел від погодних умов і низька маневреність ускладнювали процес прогнозування попиту та пропозиції на ринку електроенергії. Це створювало проблеми з балансуванням системи та змушувало операторів запроваджувати обмеження для учасників ринку. До цього додався фінансовий тиск, пов’язаний з виплатами за «зеленим тарифом» для електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел.
ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
Україна успадкувала від СРСР потужну енергетику зі значними запасами власних ресурсів. На початку незалежності у 1991 році, за даними Держкомстату, в Україні виробляли 73,8 млн тонн нафтового еквівалента (н.е.) вугілля та торфу, близько 5 млн тонн нафти, 18,9 млн тонн н.е. природного газу. На території України налічується більше 320 родовищ із покладами нафти, газу та вугілля. За геологічними запасами вугілля країна посідає перше місце в Європі: його розвідані запаси становлять близько 34 млрд тонн умовного палива, а прогнозні — до 120 млрд тонн. Основна частина цих ресурсів зосереджена на сході країни. Геологічні запаси газу оцінюються в 1,3 трлн кубометрів, тоді як річне споживання становить близько 20 млрд кубометрів. Основні поклади знаходяться на сході та заході України. Україна також має найбільші в Європі ресурси та підтверджені запаси урану, зосереджені в центральній частині країни. За оцінками, їх вистачить більш ніж на 100 років для забезпечення потреб національної атомної енергетики. Суттєвим недоліком «радянського спадку» в енергетиці були застарілі технології, зношене обладнання, значні втрати під час виробництва та транспортування електричної та теплової енергії й газу. Висока собівартість енергоресурсів у поєднанні з низькою купівельною спроможністю населення призводила до постійної потреби в бюджетних субсидіях.
Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році розвиток ядерної галузі та будівництво нових атомних енергоблоків в Україні майже на десятиліття призупинилися. Окрім того, Україна пережила катастрофічний спад промислового виробництва у першій половині 1990-х років, що спричинило різке скорочення виробництва та споживання електроенергії. За даними Держстату України, виробництво первинних видів енергії у 1991–1996 роках скоротилося зі 118,6 млн тонн н.е. до 73,7 млн тонн н.е., тобто на 38%. Водночас виробництво електроенергії зменшилося на 35% — з 278,7 ТВт·год до 183 ТВт·год. Найбільше скоротилося промислове споживання електроенергії: зі 136,6 ТВт·год до 65,8 ТВт·год, тобто на 52%. Для порівняння, за цей же період ВВП країни у доларах США знизився на 43%. У подальшому, через пережитий шок гіперінфляції, високу вартість кредитних ресурсів, обмежені бюджетні можливості та зниження попиту на електроенергію в промисловості, українська держава не мала достатньо ресурсів для масштабних інвестицій у перебудову та відновлення енергетичного сектору. Виключенням стали окремі державні проєкти, як-от добудова 6-го блоку на Запорізькій АЕС (введений в експлуатацію у 1996 році) та добудова по одному блоку на Рівненській та Хмельницькій АЕС (введені в експлуатацію у 2004 році). Усі три нові блоки мали потужність по 1000 МВт і фактично стали компенсацією виведеної з експлуатації у 2000 році Чорнобильської АЕС. Щоб залучити інвестиції в енергетику з кінця 1990-х років держава розпочала часткову приватизацію окремих секторів галузі — теплових електростанцій, електричних та газовий мереж, нафтопереробного й газового секторів. З’явились приватні компанії з видобутку газу, нафти, вугілля. Водночас держава зберегла повний контроль над ядерною та гідроенергетикою, магістральними електромережами та газотранспортною системою України (ГТС). Відкриття енергетичного ринку для приватного сектору, проведення низки реформ та впровадження новітніх технологій сприяли частковому зростанню загального виробництва первинних видів енергії порівняно з 1996 роком — до 85,9 млн тонн н.е., або на 16,5%. Водночас, хоча й уповільненими темпами, продовжувало скорочуватися виробництво вугілля, нафти та газу. Наприклад, до 2014 року видобуток вугілля зменшився на 45% порівняно з 1991 роком, нафти — на 32 %, а газу — на 16%.
Завдяки впровадженню новітніх технологій 29 у промисловості, програм енергоефективності в різних галузях економіки, зокрема в енергетичному секторі, а також в комерційному та побутовому секторах, Україні вдалося втричі знизити витрати енергоресурсів на одиницю ВВП. Після анексії Криму та частини Донецької і Луганської областей в Україні відновилися тенденції до скорочення виробництва первинних видів енергії. Насамперед це було пов’язано з обмеженням доступу до родовищ вугілля на сході України, а також до нафти на Чорноморському шельфі, що опинився під окупацією Росії. Так, за період з 2014 по 2020 рік виробництво первинних видів енергії скоротилося на 34 % — 57 млн тонн н.е. Найбільше постраждав видобуток вугілля, який знизився в 3,1 рази, тоді як видобуток нафти впав на 22%. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ці процеси значно прискорилися, як через окупацію нових територій, так і через руйнування та пошкодження енергетичних об’єктів. Зараз Україна опинилася під загрозою втрати доступу до більшості родовищ найякіснішого енергетичного вугілля марки А (антрацит) та коксівного вугілля на сході країни. Це суттєво підвищує ризик дефіциту палива для ТЕС та ТЕЦ, особливо в зимовий період. Труднощі з імпортом, спричинені обстрілами логістичних морських шляхів та обмеженою кількістю портів, здатних приймати вантажі, значно ускладнюють ситуацію.
ГЕНЕРАЦІЯ ТА РОЗПОДІЛ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ
У радянський період основними джерелами електрогенерації в Україні були великі теплові та атомні електростанції, а також гідроенергетика. Їхня сумарна встановлена потужність становила близько 51 ГВт. Одним із недоліків цього періоду була залежність від застарілих ТЕС та ТЕЦ, частка потужностей яких досягала 80% від загальної генерації. При цьому фізична зношеність обладнання перевищувала 60%, що призводило до значного зниження фактичного виробництва електроенергії на цих станціях — лише близько 49–50%. Частка електроенергії, виробленої на АЕС, становила 25–27%. Стабільна робота електроенергетики забезпечувалася завдяки єдиній енергосистемі СРСР, яка дозволяла балансувати енергоспоживання в різних частинах країни. Україна також мала розподільчі мережі з країнами колишнього соціалістичного блоку і входила до об’єднаної енергосистеми «Мир-2», що дозволяло експортувати електроенергію до Східної Європи. Після розпаду СРСР Україна була змушена побудувати власну об’єднану енергетичну систему. На початку 2000-х років в Україні почали стрімко розвиватися проєкти з впровадження відновлювальних джерел енергії — сонячної та вітрової генерації, будівництва біогазових станцій та малої гідроенергетики. До 2021 року сумарна встановлена потужність сонячних електростанцій досягла 6,3 ГВт, а вітрових — 1,7 ГВт. Значно повільніше розвивалося будівництво електростанцій на біопаливі та малих ГЕС, частка яких у загальному виробництві електроенергії не перевищувала 0,4%. Пізніше український уряд визнав, що стрімке зростання виробництва електроенергії з відновлюваних джерел — більш ніж втричі упродовж 2019–2021 років — створило низку економічних і технічних викликів. Вони були пов’язані як з відсутністю сталої фінансової системи оплати виробленої електроенергії, так і з обмеженими можливостями Об’єднаної енергетичної системи України (ОЕС-У) інтегрувати об’єкти відновлюваної енергетики. У підсумку це призводило до неекономічних режимів функціонування енергосистеми, зокрема до обмежень за командою оператора системи передачі відпуску електоенергії об’єктами відновлюваної енергетики, які повинні бути в повному обсязі компенсовані за «зеленим» тарифом. Тому протягом останніх років уряд впровадив нові механізми ціноутворення та компенсацій на ринку відновлюваної енергетики.
За даними Держстату України, станом на кінець 2020 року загальна встановлена електрична потужність становила 55,1 ГВт. Найбільша частка припадала на теплову генерацію — 51%, атомну — 25%, гідроелектростанції — 12%, інші типи (включно з СЕС, ВЕС) — також 12%. Водночас фактичний відпуск електроенергії розподілявся інакше: найбільше електроенергії виробили атомні електростанції — 52%, теплові — 36%, ГЕС — 5%, а всі інші (включно з СЕС та ВЕС) — 7%.
Дисбаланс у фактичному виробництві електроенергії, особливо на теплових електростанціях, був зумовлений не лише значною зношеністю обладнання, але й дефіцитом енергоресурсів — природного газу та енергетичного вугілля. На деяких ТЕС блоки, що раніше працювали на природному газі, були зупинені. Головним викликом для енергосистеми залишалося недостатнє впровадження маневрових потужностей. За розрахунками фахівців галузі, ще у 2015 році їхній дефіцит сягав 4–5 ГВт.
Існуючі теплові електростанції (ТЕС) були спроєктовані для роботи в базовому режимі, що обмежувало їхню здатність швидко реагувати на коливання попиту. У зимові місяці, коли добове навантаження сягає 21,6 ГВт, особливо у вечірні пікові години, для покриття споживання залучають увесь спектр генеруючих потужностей: атомні, теплові, гідроелектростанції (ГЕС) та навіть відновлювані джерела енергії (ВДЕ). Однак для ефективного балансування генерації бракує гнучких маневрених потужностей. ГЕС і ГАЕС забезпечують лише 3 ГВт регулювального діапазону за умови достатньої кількості води, тоді як потреба в балансуванні сягає 5 ГВт. Через це оператор енергосистеми змушений використовувати пиловугільні енергоблоки, спроєктовані для роботи в базовому режимі, для швидкого включення та виключення впродовж доби. У деякі періоди кількість таких операцій досягає 15 на добу, що призводить до зростання витрат на паливо, зниження ефективності роботи обладнання та збільшення кількості аварійних ремонтів. Водночас зниження попиту через втрату великих промислових споживачів на тимчасово окупованих територіях та обмеження експорту створюють додаткові виклики для енергосистеми. Для балансування попиту оператор змушений знижувати навантаження на АЕС (до 1,5 ГВт), що призводить до неефективного використання атомних блоків. У серпні 2017 року український уряд схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року, яка передбачала поетапне реформування ринку енергоресурсів та електроенергії, зниження енергоємності економіки, залучення інновацій та інвестицій в розвиток енергетики, будівництво нових генеруючих потужностей. Проте через війну виконання цього плану в повному обсязі стало неможливим.
ВПЛИВ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ НА ЕНЕРГЕТИКУ УКРАЇНИ
З початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року енергетична інфраструктура країни стала однією з головних цілей російських атак. Це призвело до масштабних руйнувань, значного скорочення енергетичних потужностей і частих відключень електроенергії, що суттєво вплинуло на життя мільйонів українців та економічну стабільність країни. За даними моніторингової місії ООН, до початку повномасштабного вторгнення Україна виробляла 44,1 ГВт електроенергії на атомних, теплових, гідроелектростанціях та з відновлюваних джерел. Узимку перед війною споживання електроенергії становило близько 26 ГВт, а надлишки експортувалися. Упродовж 2022–2024 років російські війська систематично атакували енергетичні об’єкти України, що, за даними Міжнародного енергетичного агентства, призвело до серйозних пошкоджень близько 50% генеруючих потужностей країни. Станом на травень 2024 року було пошкоджено, знищено або окуповано 70% теплової генерації, а також кілька великих підстанцій. Запорізька АЕС, яка до вторгнення виробляла приблизно чверть усієї електроенергії країни, перебуває під російським контролем, що призвело до втрати 6 ГВт генеруючих потужностей.
У 2024 році російські атаки посилилися. До початку літа Україна втратила ще 9 ГВт генеруючих потужностей, зокрема теплові та гідротехнічні об’єкти. У країні залишилася приблизно третина довоєнної генерації. Було зруйновано 18 великих теплоелектростанцій і понад 800 котелень, що спричинило перебої у постачанні тепла і гарячої води. 26 серпня 2024 року відбулася одна з наймасштабніших повітряних атак від початку повномасштабного вторгнення: Росія застосувала понад 100 ракет і 100 безпілотників, завдаючи ударів по багатьох регіонах України, передусім по енергетичних об’єктах та іншій критичній інфраструктурі. Атаки на енергосистему призвели до гострого дефіциту електроенергії. У літні місяці 2024 року дефіцит генеруючих потужностей становив 2,3 ГВт, навіть з урахуванням імпорту із західних країн. Це змусило оператора системи передачі «Укренерго» впровадити регулярні планові відключення в найбільш постраждалих регіонах. Промислове споживання електроенергії після вторгнення скоротилося на 50%, а споживання в домогосподарствах зменшилося на 20% через відтік населення та реалізацію програм енергоефективності. За оцінками Київської школи економіки, зробленими в травні 2024 року, прямі збитки для української енергетики становили 16,1 млрд дол. Станом на вересень ця сума зросла до 17 млрд дол. Найбільші збитки пов’язані з руйнуванням об’єктів генерації, магістральних ліній електропередачі та нафтогазової інфраструктури. Під час повномасштабного вторгнення Росія окупувала понад 18 ГВт електрогенеруючих потужностей, зокрема найбільшу в Європі атомну електростанцію — Запорізьку АЕС. Окрім того, було повністю зруйновано Каховську та Дніпровську ГЕС, а також Зміївську та Трипільську ТЕС. Критичних пошкоджень (понад 80%) зазнали приватні теплоелектростанції, серед яких Ладижинська, Бурштинська, Добротвірська, Курахівська, Криворізька та Придніпровська ТЕС. Також пошкоджено близько половини високовольтних підстанцій. Російські війська фактично зруйнували всі нафтопереробні заводи в Україні, а також значну частину інфраструктури для зберігання нафти та нафтопродуктів. ДТЕК — одна з найбільших приватних енергетичних компаній в Україні, що має власний видобуток енергоресурсів, електричну та теплову генерацію, а також розподільчі мережі.
ДТЕК пов’язують з українським олігархом Рінатом Ахметовим. Енергетичні об’єкти компанії зазнають постійних атак. Ще в березні 2024 року керівництво ДТЕК заявило про руйнування або пошкодження близько 80% генеруючих та розподільчих потужностей групи. Через три місяці стало відомо, що з ладу виведено 90% теплової генерації компанії. У серпні 2024 року об’єкти ДТЕК знову зазнали масованих ракетних і дронових атак. Попри руйнування, компанія продовжує вкладати кошти у ремонти та відновлення обладнання. Наразі невідомо, яка частина цих витрат покривається державою, міжнародними донорами чи за рахунок власних інвестицій. У вересні 2024 року ДТЕК оголосив про намір інвестувати 140 млн дол. в будівництво установок для зберігання електроенергії загальною потужністю 200 МВт. Їх введення в експлуатацію очікується не раніше вересня 2025 року. Цей приклад демонструє, що руйнувань внаслідок бойових дій та ракетних атак зазнають як державні, так і приватні енергетичні компанії. Через це залучення інвестицій у відбудову енергетичного сектору стає більш ризикованим і дорогим, особливо для приватного сектору.
ПОЗИЦІЇ РЕЛЕВАНТНИХ АКТОРІВ
Стратегічні перспективи розвитку енергетичної галузі
Ще до початку повномасштабної агресії український уряд у 2017 році схвалив Енергетичну стратегію України до 2035 року. Вона передбачала, що Україна залишатиметься одним із найбільших виробників та транзитерів енергоресурсів у Європі. До 2025 року планувалося завершити реформування енергетичного ринку, підвищити безпеку та ефективність енергосектору, а також інтегрувати його до європейської енергосистеми. Крім того, стратегія передбачала закриття старих і неефективних ТЕС та ТЕЦ, збільшення частки відновлюваної енергетики до 25% у загальному енергобалансі. Основні показники цієї стратегії базувалися на припущеннях про стабільне економічне зростання та розвиток промисловості. Через російську агресію, масштабні руйнування енергетичної інфраструктури та зміни у виробництві й споживанні енергоресурсів у квітні 2023 року уряд схвалив нову Енергетичну стратегію України до 2050 року, яка мала врахувати наслідки війни. Стратегія, що розроблялася за участі фахівців уряду Великобританії, передбачає перехід до повної вуглецевої нейтральності. Оцінити цей документ наразі неможливо, оскільки він засекречений. Проте деякі положення стали відомі через галузеві дискусії в медіа. Наприклад, відомо, що оновлена стратегія зберігає плани щодо виробництва та експорту водню до ЄС. Такі наміри були закладені ще в попередній стратегії та в низці урядових документів, зокрема в Національній економічній стратегії України до 2030 року. Проте варто врахувати, що на момент розроблення цих планів встановлена потужність електрогенерації значно перевищувала внутрішні потреби у споживанні електроенергії. Тож виробництво водню мало б використовувати надлишкову електроенергію, виконуючи роль маневрової генерації, а його експорт — частково компенсувати можливу зупинку транзиту російського природного газу через українську газотранспортну систему. Оновлена енергетична стратегія також передбачає значне збільшення видобутку природного газу — до 26 млрд кубометрів за оптимістичним сценарієм, тоді як внутрішнє споживання має скоротитися до приблизно 10 млрд кубометрів. За розрахунками уряду, промисловість має перейти на споживання водню, виробництво якого планують розпочати у 2032 році. До 2050 року обсяги його виробництва мають сягнути 1,5 млн тонн на рік. Окрім того, стратегія передбачає виробництво біометану — до 10 млрд кубометрів на рік. У серпні 2024 року уряд затвердив Національний план дій з відновлювальної енергетики на період до 2030 року. У документі зазначається, що, попри повномасштабну агресію РФ, у 2022–2023 роках було введено в експлуатацію 650 МВт відновлюваної генерації, з яких близько 40% становлять сонячні електростанції у приватних домогосподарствах. План передбачає, що до 2030 року встановлена потужність сонячних електростанцій збільшиться до 12,2 ГВт, з яких 40% припадатиме на активних споживачів. Потужність вітрових електростанцій зросте до 6,2 ГВт, що втричі більше довоєнного періоду. Водночас потужність біогазової генерації зросте лише до 0,85 ГВт. Загалом очікується, що частка відновлювальних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні електроенергії досягне 27%. Крім того, на початку 2024 року уряд оголосив про будівництво чотирьох нових ядерних блоків на Хмельницькій АЕС загальною потужністю 4 ГВт. За словами міністра енергетики України Германа Галущенка, ці блоки мають компенсувати втрату потужностей окупованої Запорізької АЕС.
Попередньо планується укласти угоду та викупити у Болгарії обладнання двох недобудованих реакторів ВВЕР-1000. Ще два реактори будуватимуть із використанням обладнання та технологій американської компанії Westinghouse. Хоча проєктні роботи та переговори з болгарською стороною вже розпочалися, наразі невідомо, з яких джерел фінансуватиметься будівництво. Ініціатива наразилася на гостру критику через значну вартість та довготривалість реалізації, тоді як ситуація в енергетичному секторі потребує швидких дій та термінового фінансування для проходження опалювального сезону.
Екстрені заходи уряду в енергетичному секторі
Одночасно з ухваленням оновленої енергетичної стратегії уряд України намагається вирішити поточні проблеми функціонування енергосистеми в умовах війни з Росією. Одним із ключових рішень є розбудова розподіленої генерації, що має підвищити стійкість енергомережі до російських атак. Для розвитку розподіленої генерації уряд вніс необхідні законодавчі зміни, зокрема спростив процедуру підключення таких об’єктів до електромережі та запровадив пільги для виробників електроенергії з відновлюваних джерел. У липні 2024 року уряд затвердив стратегію розвитку розподіленої генерації на період до 2035 року та операційний план заходів на 2024– 2026 роки. Станом на початок 2024 року уряд США передав українським містам 1500 компактних електростанцій та 91 газопоршневу електростанцію з когенераційними установками. У травні 2024 року було оголошено тендер на додаткову закупівлю ще 44 електростанцій потужністю від 50 кВт до 3,5 МВт. Європейський Союз та його окремі держави також надають допомогу у вигляді обладнання та фінансування відновлення енергосистеми. Влітку 2024 року президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про передачу Україні 1000 генераторів та сонячних панелей для розподіленої генерації. У вересні вона повідомила, що країни ЄС надіслали більше 10000 генераторів і трансформаторів. Також передбачається передача обладнання із однієї з литовських ТЕС. Крім того, Євросоюз пообіцяв допомогти відновити 2,5 ГВт пошкодженої генерації і сприяти збільшенню постачання електроенергії в Україну. Загалом внески союзників у 2024 році на термінову підтримку енергетики України оцінюються у 2 млрд дол., з яких майже 800 млн 33 дол. надають країни ЄС. Загальні витрати на відновлення енергетики, вже профінансовані або обіцяні союзниками за період 2022–2024 років, оцінюються у 4 млрд дол. Водночас основною проблемою залишається реалізація необхідних заходів до початку зимового періоду. Так, ще влітку 2024 президент України Володимир Зеленський зазначив, що до кінця року необхідно збудувати 1 ГВт нових генеруючих потужностей. Проте за місяць до початку опалювального сезону багато фахівців сумніваються, що вдасться запустити бодай 20% від запланованого. Вибір місць для розподіленої генерації, погодження проєктів, будівництво та монтаж обладнання просуваються вкрай повільно. Також залишається невирішеним питання спроможності незахищених верств населення пережити очікувані відключення електроенергії чи опалення. Генератори, батареї накопичення та інші пристрої для автономного живлення є надто дорогими для більшості громадян. За даними Світового банку, рівень бідності в Україні сягнув 30%, а за інформацією ООН, понад 60% населення перетнули або перебувають на межі бідності. Особливо гостро проблема енергозабезпечення постає перед мешканцями багатоквартирних будинків, які повністю залежать від стабільного постачання комунальних послуг. Хоча уряд запровадив пільгові кредити на придбання сонячних електростанцій для населення, їх використання в багатоквартирних будинках може бути проблемним. Це пов’язано як із браком вільних місць для встановлення, так і з екологічними та пожежними ризиками. Фахівці також попереджають, що велика кількість відносно недорого обладнання, яке зараз надходить на ринок, не проходить належного контролю якості та сертифікації. Це створює серйозні ризики у разі його несправності або неналежної експлуатації.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Враховуючи завдану шкоду та вразливість української енергосистеми перед потенційними майбутніми атаками з боку РФ, найбільшу загрозу становить можливий колапс електро- та теплопостачання в зимовий період 2024– 2025 років. Такий розвиток подій може призвести до розморожування систем тепло- та водопостачання, що зробить багатоповерхові будинки непридатними для проживання. Особливо великі ризики у містах-мільйонниках, обласних центрах та великих промислових містах централізованим опаленням. Якщо подібний сценарій реалізується під час тривалих морозів, це, своєю чергою, може спровокувати масову міграцію населення міст як в межах України, так і до країн Європейського Союзу. Найефективнішим способом уникнути найгіршого сценарію було б укладення угоди між Україною та Росією про мораторій на взаємні атаки по енергетичній інфраструктурі, щонайменше на період опалювального сезону. Хоча попередні спроби досягти такої домовленості зазнали невдачі, варто продовжувати зусилля у цьому напрямку. Якщо ж цього не станеться, то в короткостроковій перспективі партнери України мають бути готові до надання термінового прихистку та розміщення великої кількості біженців у зимовий період, наприклад, в мобільних таборах. Відповідно до рекомендацій Міжнародного енергетичного агентства, критично важливим є прискорене постачання невеликих комбінованих теплових та електричних установок, передусім у найбільш постраждалі від бойових дій регіони на сході України. Резервні варіанти повинні включати обігрівачі на зрідженому газі (LPG), печі на дровах і вугіллі. Також необхідно накопичити резерви обладнання для термінових ремонтів існуючих систем тепло- та електропостачання. У контексті посилення фізичного захисту енергетичних об’єктів необхідно не лише зміцнювати протиповітряну оборону та будувати спеціалізовані інженерні споруди, але й вжити заходів для протидії кібератакам. Окрім того, слід терміново розгорнути мережу невеликих газових теплоелектростанцій, доповнених акумуляторами та іншими технологіями зберігання енергії. Хоча в короткостроковій перспективі ці заходи можуть покращити ситуацію з енергозабезпеченням у зимовий період, вони будуть малоефективними для забезпечення роботи промисловості чи комерційного сектору через недостатній обсяг генерації та значне зниження енергоефективності. Підвищення енерговитрат на виробництво продукції та надання послуг призведе до очікуваного росту цін та прискорення інфляції у той час, коли уряд вже оголосив про заморожування соціальних стандартів та мінімальних зарплат. Нестача коштів на проживання чи сплату комунальних послуг також може спонукати українців до чергової хвилі міграції. Тому впровадження децентралізованих та розосереджених систем електричного та теплопостачання важливо поєднувати з одночасним впровадження технологій енергоефективності та енергозберігання, щоб зменшити тиск на економіку, державні та споживчі фінанси. З огляду на стрімке зростання бідності в Україні варто розробити термінові соціальні стандарти підтримки малозабезпечених верств населення для запобігання стрімкому поширенню енергетичної бідності, коли значна частина населення не зможе забезпечити себе автономним електричним чи теплопостачанням виключно за рахунок ринкових механізмів. Також важливо вже зараз розробити стратегію подальшого використання обладнання мобільної генерації після відновлення промислового виробництва електроенергії чи теплопостачання. У середньостроковій перспективі Україні, спільно з партнерами, слід переглянути Стратегію розвитку енергетичної галузі з урахуванням наслідків воєнних дій. Особливо це стосується доцільності відновлення зруйнованих ТЕС та ТЕЦ, більшість з яких мала б бути закрита до 2034 року відповідно до зобов’язань перед ЄС. Враховуючи, що теплова генерація виконувала не лише функцію маневрової генерації, але й була критично важливою для теплопостачання великих міст, Україна буде змушена шукати альтернативні джерела енергії, враховуючи зростаючий дефіцит маневрової генерації. Також варто зважати, що швидке післявоєнне відновлення промисловості може спричинити нове загострення дефіциту електроенергії (або ж темпи промислового зростання залежатимуть від наявних ресурсів електричної генерації). Тому вкрай важливим є значне розширення можливостей для імпорту й експорту електроенергії між Україною та ЄС. Хоча уряд України оголосив про будівництво нових атомних блоків на існуючих АЕС та розглядає перспективи будівництва нових АЕС, в середньо- та довгостроковій перспективі доцільніше зосередити зусилля на впроваджені масштабних проєктів генерації з відновлювальних джерел енергії. Враховуючи значні масштаби аграрного сектору та концентрацію 70% населення в містах, Україна має значний потенціал для розвитку теплової та електричної генерації з використанням біогазу. Виробництво та використання біогазу можуть стати суттєвою альтернативою використанню викопного палива, що значно полегшить Україні виконання кліматичних зобов’язань. Крім того, застосування біогазу в комунальному секторі сприятиме вирішенню проблем з утилізацією значних обсягів побутових відходів, а також відходів сільського господарства, що наразі не використовуються. В контексті післявоєнної відбудови України, враховуючи значну частку (більше 30%) споживання електричної та теплової енергії побутовими споживачами, а також зношеність і застарілість наявного житлового фонду, варто переглянути та розробити нові стандарти енергоефективності для нового житла, зокрема з урахуванням останніх кліматичних змін. У довгостроковій перспективі це може суттєво зменшити використання енергоресурсів у побуті та на утримання житла, а також знизити фінансовий тиск на споживачів, запобігаючи поширенню енергетичної бідності.