Дослідження присвячене наслідкам економічної кризи 2014 р. та урядової політики жорсткої економії для життя жінок в Україні, зокрема, жінок зі структурно непривілейованих груп. Проаналізовано реальну соціально-економічну нерівність чоловіків та жінок, тенденції до знецінення репродуктивної праці, зміни в доступі жінок до «продуктивної» праці та вплив інфраструктурних урізань на гендерну нерівність у країні. Окреслено реакції феміністичної спільноти та надано рекомендації для лівих акторів.
2014 р. на тлі анексії Криму та військового конфлікту на Сході країни в Україні почався різкий і тривалий економічний спад. Валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення знизився більш ніж на 25% у 2014 р. та майже на 30% у 2015 р.; його зростання в 2016 р. склало тільки 3,3% [5]. У 2014 р. інфляція досягла майже 25%, а в 2015 р. — 43%; станом на 2016 р. вона зменшилася до 12%. Реакція уряду на кризу була передбачуваною: її визначили взятий українською владою неоліберальний курс, обстоювання олігархами своїх інтересів2 і тиск міжнародних інституцій. В умовах зростання державного боргу через девальвацію національної валюти та загальний кризовий стан, а також з огляду на залежність України від подальших кредитів Міжнародного валютного фонду (МВФ) уряд на вимогу МВФ скасував субсидії на паливо, скоротив видатки на соціальну сферу і збільшив пенсійний вік.
Запроваджена після 2014 р. жорстка економія — не перший прояв неоліберальної політики в Україні. Після переходу країни до ринкової економіки в 1990-х рр. всі її уряди штовхали суспільство на шлях неолібералізму. Однак цей перехід був далеким від «шокової терапії», реалізованої в деяких інших країнах. Олігархи підтримували запровадження ринкових реформ лише в тому обсязі, який дозволяв їм акумулювати власний капітал і залишатися при владі під час відносно неспокійного в політичному сенсі періоду. Але криза 2014 р. дозволила уряду максимально наблизитись до проведення «шокової терапії». Саме тому реформи, запровадженіпісля 2014 р., слід розглянути найретельніше.
Основна частина дискурсу, який існує сьогодні щодо гендерної нерівності, переважно залишає ці проблеми без уваги. Було дуже мало спроб провести систематичну оцінку соціально-економічного впливу антикризової політики, запровадженої після 2014 р., на становище жінок. Нестача такої систематичної оцінки зміщує основний напрямок феміністичних ініціатив у сферу політичного та символічного представництва і на боротьбу з гендерним насильством — 1 Станом на початок 2017 р., за даними Верховного комісара ООН з прав людини, під час конфлікту загинуло принаймні 9940 осіб (у тому числі більше 2000 мирних жителів), 23 455 осіб (у тому числі 7000-9000 цивільних осіб) зазнали поранень [79]. За даними 2016 р., понад 1,7 мільйона вимушених переселенців довелося виїхати із зони конфлікту в Донецькій та Луганській областях, а також із Криму. На початок 2017 р. це число зменшилося до 1,6 мільйона.
У першій частині цього дослідження ми проаналізуємо розбіжності між декларованою рівністю та реальною ситуацією жінок в Україні до та під час кризи. У Розділі 1.1 ми коротко розглянемо чинні законодавчі акти, спрямовані на подолання гендерної нерівності, нездатність уряду втілити їх на практиці та відсутність спроб ліквідувати структурну соціально-економічну нерівність. У Розділі 1.2 ми окреслимо цю структурну соціально-економічну нерівність, поглянемо на її глибоко вкорінені причини та розвиток під час кризи 2014 р. Розділ 1.3 відведено для подальшого аналізу ситуації: зокрема, ми визначимо наслідки кризи для добробуту жінок після 2014 р.
Другу частину дослідження присвячено антикризовому неоліберальному режиму жорсткої економії та його впливу на ситуацію гендерної нерівності. У Розділі 2.1 ми розглянемо знецінення репродуктивної праці жінок через заходи жорсткої економії. У Розділі 2.2 ми проаналізуємо, як урядові заходи впливають на можливість жінок займатися «продуктивною» працеюі водночас погіршують інфраструктуру, яка підтримує жінок у репродуктивній праці. Розділ 2.3 пропонує короткий огляд поточних та майбутніх структурних реформ (реформа законодавства про працю, пенсійної системи, охорони здоров’я) та їхнього впливу на становище українських жінок. У Розділах 1 і 2 другої частини також
виділено найуразливіші категорії жінок, на яких антикризова неоліберальна політика уряду вплинула особливо негативно: це сільські жінки; жінки старшого віку; жінки з дітьми, зокрема одинокі матері; жінки, змушені забезпечувати постійне піклування іншим членам сім’ї.
Розділ 3 присвячений війні та її впливу на гендерну нерівність. Тут ми висвітлюємо становище нових вразливих категорій населення, що з’явилися в результаті військового конфлікту: це внутрішньо переміщені жінки та жінки в зоні конфлікту або поблизу неї; аналізуємо проблеми згаданих груп та вплив на них заходів жорсткої економії.
В останній частині проведено огляд ситуації українського фемінізму — як його основної течії, так і лівої частини руху. У Розділі 4.1 проаналізовано причини того, чому український феміністичний рух приділяє мало уваги проблемам, піднятим у цьому дослідженні. Ми також окреслюємо загальний контекст та відзначаємо ескалацію загрози з боку радикальних правих сил. Розділ 4.2 пропонує лівим силам рекомендації щодо можливих напрямів розвитку лівого фемінізму та пошуку союзників за сьогоднішніх умов.
Повну версію дослідження у форматі ПДФ читайте тут
