Емансипація
За Розою Люксембурґ, емансипація є метою всього людства, а не лише однієї статі. Посилаючись на Маркса, вона вимагала «знищити всі відносини, які перетворюють людину на принижену, пригнічену, зневажену істоту». Для Рози передумовою емансипації була освіта, навчання у подвійному вимірі: як засвоєння культури людства у найширшому сенсі та як особиста участь у спільних діях. В обох вимірах неуникним був як позитивний, так і негативний досвід.
Емансипацію Роза Люксембурґ розуміла не як одиничний акт звільнення, а як постійну рефлексію про себе і всі виміри суспільства і природи. Передумовою цього має бути освіта й навчання упродовж життя. Особистої та суспільної емансипації та змін, за Люксембурґ, можна досягнути тільки шляхом постійного навчання й освіти. На її думку, емансипація також потребує базованого на досвіді знання про власні сили та, що не менш важливо, про власні слабкості. Без цілеспрямованої діяльності досвід нічого не дає й буває надзвичайно болісним. Однак продуктивність досвіду зростає, якщо його було здобуто й осмислено в колективі. Такою позицією Роза накликала на себе гнів усіх партійних президій світу – вони-бо завжди переконані, що знають, як буде краще їхнім послідовни_цям:
«Відважний акробат не помічає, що єдиний суб’єкт, якому випадає керівна роль – це колективне “Я” робітничого класу, яке так чи інакше наполягатиме на праві робити власні помилки й вивчати історичну діалектику. І ми, зрештою маємо визнати: хибні кроки справді революційного робітничого класу, з погляду історії, незрівнянно продуктивніші й цінніші за непогрішимість найкращого “центрального комітету”».
Роза Люксембурґ постійно поверталася до цього зв’язку:клас здобуває досвід лише у боротьбі, бо тільки так розрізнені індивіди стають класом, а отже – політичним чинником. Схематизм, уявлення, що боротьбу можна вести за викладеною в підручнику теорією, вона відкидала: «В ході історії, у процесі розвитку і боротьби ми навчаємося, як треба боротися».
Коли СДП 1912 р. здобула багато голосів на виборах до Райхстагу й керівництво партії активніше, ніж будь-коли, переконувало, що парламентаризм – це єдино можливий шлях до соціалізму, саме Роза Люксембурґ намагалася загасити тріумфальний настрій. Вона застерігала чотири мільйони виборців не віддавати кермо СДП: «Ви показали свою силу й маєте також навчитися нею користуватися».
Роза Люксембурґ напевне критикувала б діяльність сучасних (лівих) партій. На її погляд, до мети ведуть лише навчання на помилках і неперервна дискусія, а не нарцисична фіксація на своєму баченні, яку захищають будь-якою ціною. Це позбавляє дієздатності вибор_чинь як партійної бази, що є повною протилежністю емансипації.
Авторка портрету: Валентина Петрова.