Свобода
Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Цей кантівський постулат є вихідним пунктом розуміння свободи у Рози Люксембурґ. Свобода як привілей – це не свобода, а лише заклякання в золотій клітці. Суспільні зміни для Рози Люксембурґ найшвидше можуть здійснюватися в умовах повної свободи – революції. Але незворотними ці зміни стануть лише тоді, коли переможена сторона капітулює, вичерпавши увесь свій потенціал.
Роза Люксембурґ випередила більшість лівих політик_инь своїм переконанням, що тільки свобода іншомислення уможливлює емансипативну політику:
«Свобода лише для прихильників уряду, лише для членів однієї партії – хай якою численною вона є – це не свобода. Свобода – це завжди свобода іншодумців. Не через фанатизм “законності”, а тому, що все живильне, цілюще й очисне, що має політична свобода, залежить від цього принципу й припиняє діяти, щойно “свобода” перетворюється на привілей».
Досягнути емансипації антиемансипативними засобами й методами – тобто ленінське бачення політики – повністю суперечило поглядам Рози Люксембурґ. Гноблення не можна подолати гнобленням, вважала вона.
Люксембурґ розрізняла політичні та соціальні свободи. Політичні свободи починаються з права на власність, без якої капіталістична ринкова економіка нежиттєздатна. Ця свобода колись була головною метою революційної буржуазії, і вона ж стала найпершим механізмом захисту від державної сваволі, який забезпечило верховенство права. Далі слідували особиста недоторканність, свобода думки, слова та преси, виборче право включно із захистом переможених на виборах, свобода зібрань, право створювати організації, таємниця листування, недоторканність житла, таємниця телефонних переговорів.
Соціалізм був для Рози нічим іншим, як способом доповнити політичні свободи соціальною свободою від експлуатації й усіх форм залежності. («Соціалізм», який практикували більшовики, являв собою повну протилежність. І це робило Розу Люксембурґ такою небезпечною для них.)
Роза не мала сумнівів: тільки подолавши внутрішні суперечності, «решта суспільства» зможе усвідомити власну пригнобленість та експлуатованість і звільнитися з-під панування. Пауль Леві, один із партнерів та соратників Рози Люксембурґ, після її вбивства писав:
«Вона вміла вести боротьбу як боротьбу, війну як війну, громадянську війну як громадянську війну. Але громадянську війну вона уявляла собі лише як вільну гру різних сил, у якій навіть на буржуазію не влаштовують поліцейські облави й не зачиняють її по тюрмах, бо лише у вільній боротьбі маси розвиваються і стають свідомі величі й ваги своєї боротьби. Вона не хотіла знищення буржуазії шляхом бездумного терору й монотонної роботи шибениць. [...] Для Рози знищення буржуазії, якого вона прагнула, могло бути лише результатом соціального переструктурування, що й означало революцію».
Роза Люксембурґ була глибоко переконана, що всі штучні соціальні відносини, накинуті суспільству«згори», виливаються в диктатуру меншості й терор. Історія соціалізму 20 ст. криваво це підтвердила.
Авторка портрету: Валентина Петрова.