Реформа & революція
Роза Люксембурґ не уявляла реформу капіталізму без революції, тому її й досі справедливо вважають революціонеркою. Едуард Бернштейн, противник Рози в СДП, у книзі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899) запропонував нереволюційний шлях подолання принципу отримання прибутку, тобто мирні реформи. Роза Люксембурґ рішуче відкинула такий відхід від Марксового твердження, що революція неуникна, якщо людство не хоче скотитися у варварство. Натомість вона гаряче відстоювала політику реформування, орієнтовану на революційну перспективу.
Праця Рози Люксембурґ «Соціальна реформа чи революція?» (1899) актуальна й досі. Роза оминула пастку, в яку неминуче веде протиставлення реформи й революції. Однак, імовірно, саме ця дискусія ще до вбивства Рози розколола соціалістичний робітничий рух на два напрями: реформістський і революційний. Через розділення антикапіталістичних сил на дві основні течії та багато дрібних струмочків виникла величезна «соціалістична дельта». До вільних вод соціалістичного моря не дістався ніхто – ані комуніст_ки, які виступали за революцію, ні послідовни_ці Едуарда Бернштейна. Крах соціалістичної політики відкрив шлях фашизму, а в 1970-х – неолібералізму – політиці, яка до сьогодні є визначальною для глобальної економіки й світової спільноти.
Роза Люксембурґ сподівалася через взаємодію реформи та революції оновити економічну систему, а саму революцію не зводила до насильства:
«За буржуазних революцій кровопролиття, терор та політичні вбивства ставали незамінною зброєю в руках пригноблених класів. Пролетарська революція не потребує терору для досягнення своєї мети, їй огидні вбивства. Їй не потрібні ці засоби, бо вона бореться не проти індивідів, а проти інституцій; виходячи на герць, вона не має наївних ілюзій і не влаштує криваву помсту за їх руйнування».
Для Рози Люксембурґ революційне насильство було припустимим тільки як протидія у випадках, коли влада порушує принципи права і вдається до насильства. Натомість терор, особливо індивідуальний, Люксембурґ відкидала як такий, що легітимує утиски з боку держави. Натомість вона поділяла позицію раннього соціалістичного руху в Західній Європі, який вбачав шлях до звільнення суспільства від гонитви за прибутком у поєднанні політичної просвіти, організації та боротьби широких мас:
«Не застосування фізичного насильства, а революційна рішучість мас не зупиняти протест і не відступати навіть перед крайніми наслідками боротьби, готовність іти на жертви вже надає цій акції такої нездоланної сили, що часто за короткий час це може привести боротьбу до значних перемог».
Для Рози Люксембурґ революції виростали з класової боротьби. Після поразки Російської революції 1905–1906 рр. Роза більше не поділяла Марксове сподівання (від якого Енгельс відмовився ще 1895 р., принаймні частково), що революція прокладе шлях соціалізму. Теоретикиня усвідомила: будь-яка революція зазнає поразки після неминучого ослаблення її рушійних сил. Однак ця поразка буде легшою залежно від того, наскільки далеко вліво було спрямовано цю революцію, включно зі встановленням тимчасової (адже вона неспроможна існувати тривалий час) диктатури пролетаріату. Цей пункт є центральним у революційній концепції Рози Люксембурґ.
Відтоді Роза визначала революції як сукупність тривалих, повторюваних і неперервних процесів, як цикли, а не як окремі події. За її словами, соціалістичний переворот не можна «здійснити впродовж 24 годин», він потребує тривалого історичного періоду.
Авторка портрету: Валентина Петрова.