30-31 березня 2017 року в Рівному відбулася ІV Всеукраїнська науково-практична конференція “Національні меншини і колективна пам’ять титульних націй: дилеми (не)забуття”.
У конференції взяли участь історики/ні з11 регіонів України. Дебати точилися навколо таких основних тем: національна ідентичність і колективна пам’ять: механізми (не)взаємодії «Ми» – «Вони»; національні спільноти і національні літератури: простір для діалогу і взаємопізнання; національні меншини vs титульна нація: локальні проекції інтергрупових комунікацій; пам’ять про Іншого у ракурсі сучасних медійних технологій.
Найбільшу цікавість викликали дискусії про політику декомунізації в Україні та конфлікт на Донбасі і навколо анексії Криму. С. Римаренко у своїй доповіді зазначив, що оптимальним виходом із конфлікту для України було б його «заморожування». Адже всі проекти повернення Криму, пропоновані офіційним Києвом, є утопією. Україна не має достатньо ресурсів для того, щоб на рівних протистояти Росії. Відсутні й оптимальні стратегії виходу з конфлікту на Донбасі. Такі тези викликали жваве обговорення серед учасників конференції, чимало з яких не хотіли (не бажали) погодитися з тим, що політична криза на Сході України перейшла у довготривалу і перманентну фазу. Однак якихось альтернативних оптимальних шляхів виходу з конфлікту нікому запропонувати так і не вдалося. Одна з цікавих думок, яка прозвучала, - проведення виборів у непідконтрольних Україні територіях та їх реінтеграція на умовах широкої автономії.
Надалі жваві дискусії відбувалися навколо декомунізаційних процесів в Україні та місця в них національних меншин. М. Гон зазначив, що правдива декомунізація мала б означати повернення етнічних меншин до колективної пам’яті українців, що відповідало б духу громадянської моделі нації. Однак ми наочно можемо спостерігати, що поки що цього не відбувається. Більшість перейменувань, здійснених у рамках цього процесу, відповідають візії етноцентризму (нові символічні маркери на рівні назв вулиць присвячено майже виключно етнічним українцям, як і більшість дискусій у рамках декомунізаційного процесу).
П. Долганов озвучив тезу про те, що декомунізація у Центрально-Східній Європі в 1990-х рр. відбувалася в дусі правосуддя перехідного періоду. Його символічним компонентом було відновлення історичної справедливості не лише для титульних націй, але й для етнічних меншин. Ще одним аспектом цього процесу (який часто ігнорується «декомунізаторами») мало б стати рефлексивне переосмислення тоталітарного спадку, а не бездумне заперечення всього, що стосується радянської доби. На прикладі м. Рівне доповідач продемонстрував, що прощання з імперією у цьому випадку декомунізації відбулося у кращих традиціях постколоніального дискурсу стирання її слідів із пам’яттєвого простору міста без імперативу до переосмислення. У символічному сенсі такі результати декомунізації можна означити діалектичним законом «заперечення заперечення»: рівненська декомунізація стала запереченням всього, що стосується радянського спадку, і мовчазним запереченням того поліетнічного минулого, що було заперечене радянською політикою пам’яті. А декомунізація, оперта на заперечення, не здатна «звільнити» від привидів минулого.
Завершальним етапом пленарних засідань стали доповіді, присвячені долі окремих етнічних меншин. Біженка з Криму Є. Горюнова у своїй доповіді сфокусувала увагу на спробах кримських татар відзначати свої національні свята та вшановувати пам’ять жертв депортації 1944 р. і репресивних діях російської влади у відповідь. Одна з публічних речниць кримськотатарського народу в Україні – Г. Бекірова – висвітлила основні проекти, які присвячено вивченню депортації кримськотатарського народу 1944 р. за сучасних умов.
Не менш актуальну проблематику в контексті місця етнічних меншин у сучасній українській політиці пам’яті підняла Н. Зіневич. Її доповідь було присвячено проблемі реанімації у сучасному публічному дискурсі пам’яті про одну з найбільш маргіналізованих меншин в Україні – ромів. Доповідь М. Тяглого стосувалася проекту «Захистимо пам’ять», у рамках якого українські громадські організації за підтримки Німецького федерального уряду встановлюють меморіальні знаки жертвам Голокосту на території Західної України. Доповідач підкреслив, що більшість подібних ініціатив підтримуються закордонними донорськими організаціями. Українська ж влада лише обмежується наданням необхідних дозвільних документів.
Ви можете завантажити повну програму конференції, а також прослухати аудіозапис дискусій.
Конференцію було організовано Центром студій політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка»
Про минулорічну конференцію "Мнемоніки" "Політика вшанування пам'яті жертв геноцидів та масових убивств" можна прочитати тут.